Ситуативні завдання як ефективний засіб розвитку комунікативної компетенції учнів на уроках української мови та літератури

І.Актуальність та перспективність досвіду

Кожний урок української мови – складна, цілісна, динамічна система змісту навчального матеріалу й організації роботи з ним, яка насамперед спрямовується на засвоєння матеріалу, зазначеного в темі уроку. Мета уроку збігається в цілому з метою навчального процесу в цілому.

Однією з них є формування національно-мовної особистості учня. Цього можна досягти, якщо на кожному уроці, позакласній роботі виховується увага до слова, свідоме ставлення до мови як засобу самовираження, спілкування між людьми, передачі почуттів і переживань, ставлення до довкілля. Розвивається мовлення, а отже й мислення, інтелект, мовленнєва пам’ять, емоційна сфера особистості, мовне почуття, естетичний смак, розуміння краси української мови, багатство її мовних засобів, виражальних можливостей.

Навчання української мови ефективне, якщо на кожному уроці засвоюються мовні і мовленнєві знання, формуються навчально-мовні, правописні та комунікативні вміння і навички, розширюється читацький рівень школярів (бо дитина, яка більше читає, краще говорить і пише), збагачується їхній мовний запас, відбувається оволодіння мовною нормою, здійснюється усвідомлення неповторності мовної особистості. Учні одержують зразки комунікативно досконалої мови й навчаються доцільно й правильно використовувати засоби мови для побудови власних висловлювань, а також набувають найрізноманітніших загально-предметних умінь.

Учні повинні вміти не просто володіти рідною мовою, а користуватися нею у різноманітних життєвих ситуаціях, тобто будувати змістовне, граматично та стилістично грамотне висловлювання залежно від ситуації спілкування. Крім того, результативність засвоєння вивченого матеріалу підвищується за умови включення у систему роботи завдань, що зацікавлюють учня, показують практичне застосування набутих знань та умінь. Одним із шляхів досягнення такої результативності є використання ситуативних завдань з розвитку зв’язного мовлення учнів, що спрямовані як на засвоєння учнями певної суми знань, так і на їхній загальний розумовий розвиток. Постановка і вирішення таких завдань на уроці сприяє не тільки кращому запам’ятовуванню вивченого, а й розвиває інтелектуально-розумові здібності учнів, виробляє навички самоосвіти.

ІІ. Теоретичне обґрунтування проблеми.

      Проблема розвитку зв’язного мовлення учнів завжди була актуальною для науковців. Лінгводидактичні основи формування вмінь і навичок зв’язного мовлення висвітлені у працях відомих мовознавців і педагогів Ф.І.Буслаєва, І.І.Срезнєвського, В.О.Сухомлинського, К.Д.Ушинського. Підвищенню мовленнєвої культури учнів присвячені наукові роботи І.К.Білодіда, Р.О.Будагова, В.С.Ващенка, В.В.Виноградова, А.П.Коваль, Л.М.Паламар, Є.Д.Чак та ін. Психологічні основи зв’язного мовлення розглядалися Б.Ф.Баєвим, Л.С.Виготським, Г.С.Костюком, І.О.Синицею та ін. Розвиток мовлення у різні періоди становлення особистості досліджувало багато вчених: дошкільний період - О.М.Гвоздєв, Д.Д.Ельконін, Є.І.Тихєєва та ін.; молодші школярі – М.С.Вашуленко,  С.І.Дорошенко, М.Р.Львов та ін.; середній шкільний вік – М.Т.Баранов, О.А.Баринова, О.М.Біляєв, М.С.Рождєственський, О.М.Текучов та ін. Вирішення комунікативних завдань у процесі оволодіння мовним матеріалом висвітлювалось у працях Т.О.Ладиженської, В.Я.Мельничайка, І.О.Синиці, Л.В.Скуратівського, М.Г.Стельмаховича та ін.

       Мова – явище суспільно унікальне – виступає засобом спілкування, пізнання і впливу, осередком духовної культури народу, основною формою виявлення національної та особистісної самосвідомості. Сучасні підходи до навчання рідної мови великого значення надають розвиткові усного та писемного мовлення, мовленнєвій культурі особистості. Цьому сприяє, зокрема, комунікативно-діяльнісний підхід до навчання рідної мови. Головна мета комунікативних завдань – використання певної мовної одиниці у процесі мовлення. Одним із комунікативно спрямованих видів робіт є ситуативні завдання. Про це читаємо у працях Г.М.Іваницької, В.І.Капінос, Г.Т.Шелехової та ін.

Комунікативний підхід до роботи з розвитку зв’язного мовлення передбачає також оптимальний добір методів навчання. Поряд з традиційним для школи імітаційним методом оволодіння усним і писемним мовленням великого значення набуває метод моделювання висловлювання. Він реалізується у ситуативних завданнях, які ґрунтуються на залежності висловлювання, його мовного оформлення від мовленнєвої ситуації. Розвиваючи в учнів уміння співвідносити зміст та форму своїх висловлювань з мовленнєвою ситуацією, ці завдання дисциплінують мислення, формують уміння вибирати найдоцільніший варіант мовного матеріалу відповідно до конкретної мовленнєвої ситуації. 

Комунікативний підхід обумовлює найважливіше завдання уроку мови - його орієнтацію на мовлення, на мову як засіб спілкування. У комунікативних вправах навчальне завдання полягає у створенні мотиваційної основи для використання певної мовленнєвої одиниці у процесі мовлення, а навчальна мета- це використання необхідної мовленнєвої одиниці. Одним із практичних різновидів комунікативних вправ виступають ситуативні завдання з розвитку зв'язного мовлення учнів.

ІІІ. Науково-педагогічна ідея досвіду

Провідною ідеєю досвіду є формування в учнів не просто навичок  володіння рідною мовою, а вміння користуватися нею у різноманітних життєвих ситуаціях, тобто будувати змістовне, граматично та стилістично грамотне висловлювання залежно від ситуації спілкування.

Під ситуацією мовлення маються на увазі обставини та умови комунікації, ставлення того, хто говорить, входить у мовлення за власною потребою, бажанням. Якщо ж дитина входить у мовлення з волі педагога, - ситуація більш умовна або навчальна, стимульована.

Під мовленнєвою ситуацією треба розуміти таку методичну динамічну систему взаємовідносин учнів, яка завдяки її відображенню в свідомості школяра викликає потребу особистості в цілеспрямованій мовленнєвій діяльності і підтримує цю діяльність.

Ситуативність як принцип навчання означає, що все вивчення мови відбувається на основі і за допомогою ситуації. Провідні чинники ситуації:

-         соціальний статус особи;

-         роль особи як суб 'єкта спілкування;

-         діяльність, яку виконує особа;

-         моральні критерії.

У навчанні спілкування необхідно використовувати всі можливі види діяльності учнів і розвивати їхнє мовлення у зв'язку з ними.

Принцип ситуативності на уроках української мови реалізується у зв'язку з виконанням ситуативних вправ - таких мовленнєвих завдань, виконання яких залежить від характеру уявної (або умовної) мовленнєвої ситуації. Основною ознакою ситуативної вправи є наявність мовленнєвого стимулу, що викликає мовленнєву реакцію учня, визначає вибір тієї чи іншої мовної одиниці.

Під ситуативним завданням маю на увазі такі завдання з розвитку мовлення, які чітко окреслюють ситуацію спілкування, називають усі складові її частини: тему, мету, адресата мовлення, мовця, обставини спілкування. Добираючи завдання з розвитку зв'язного мовлення, що мають навчальний характер, треба пам'ятати, що вона характеризується наявністю мети, змісту, засобів навчання.

Мета системи ситуативних завдань - формування основних комунікативних умінь: орієнтуватися в умовах спілкування, планувати і створювати власні висловлювання відповідно до ситуації спілкування; добирати мовні засоби, які б відповідали окресленій мовленнєвій ситуації; коригувати висловлювання з урахуванням ситуації спілкування, тобто досягнення адекватності мовлення.

Зміст - основний зміст складають уроки розвитку зв'язного мовлення, на яких формуються уявлення про мовлення, особливості усного і писемного мовлення, види мовленнєвої діяльності, спілкування, до яких органічно як зобов'язаний елемент входять ситуативні завдання. Отже, ситуативні завдання є змістовим компонентом уроків розвитку зв'язного мовлення.

Підхід до проведення уроків має бути комунікативно - діяльнісний, який з одного боку, створює умови для спілкування, засвоєння понять у процесі спілкування і з метою спілкування; а з іншого - формує вміння у всіх видах мовленнєвої діяльності.

Методи - комунікативний, продуктивно - творчий: побудова висловлювань різного жанру, типу І стилю мовлення, зорієнтованих на конкретні умови спілкування.

Засоби - основним засобом виступають ситуативні завдання, які використовуються у певній послідовності з урахуванням теми, змісту, етапу уроку, підготовленості класу; допоміжними засобами виступають лексичні опори, таблиці, пам'ятки, які можуть застосовуватися учнями з середнім і низьким розвитком мовлення

Складові частини ситуації спілкування можна відобразити за такою схемою:

Де спілкуємося?	Місце спілкування:                                                                         офіційні чи неофіційні обставини
Мовленнєва ситуація:	З ким спілкуємося: адресат мовлення (один чи декілька)
З якою метою?	Спілкування, повідомлення, вплив на адресата

         Запропоновані ті чи інші тексти виступають не як об'єкти для лінгвістичних спостережень, а як інформація для роздумів. Перевага ситуативних завдань полягає у тому, що ці завдання формулюються таким чином, щоб вони набували характеру морально - етичної, чи суспільно - політичної проблеми, яку необхідно розв'язати учням, виходячи з власного життєвого досвіду, ціннісних орієнтацій, переконань.

Проблемно - ситуативні завдання дають змогу подолати недолік вивчення мови у "чистому вигляді", відірваної від реальної мовленнєвої діяльності, а тому віддаленої від учнів.

Уроки рідної мови потребують тих чи інших життєвих вражень учнів. Це умова успішного мовного розвитку. Адже оволодіти мовою - значно краще пізнати світ. Доречно згадати слова М.Р. Львова, що "мовлення, розвиваючись, потребує не лише мовного, а й фактичного матеріалу".

Виконуючи ситуативні завдання, учні звертають увагу на важливі морально - етичні, суспільно - політичні проблеми, шукають відповіді на злободенні питання сучасності. Учитель має бути готовий і не лякатися того, коли відповіді будуть дискусійними, не зовсім правильними. У таких випадках варто прочитати на уроці кілька спеціально дібраних учителем відповідей, де викладаються різні позиції в поглядах на те чи інше питання. Хай учні поміркують, посперечаються й під керівництвом вчителя дійдуть згоди, або ж перенесуть обговорення на наступний урок, дібравши приклади, аргументи. У цьому плані можна запропонувати таку форму роботи: написання за відповідями учнів колективного твору. Практика показує, що навіть у загалом невдалих відповідях є раціональні думки, переконливі аргументи, які знову ж таки під керівництвом учителя можна організувати в один хороший текст. У процесі виконання завдань учні можуть, як уже зазначалося, запропонувати кілька відповідей на питання: дискусійних, правильних, неправильних. Але в цьому полягає не недолік, а головна позитивна риса проблемно - ситуативних завдань. Вони дають змогу коригувати не лише мовлення учнів (оформлення думок), а й вчинки, поведінку в процесі подальшої виховної роботи.

Працюючи над темою, переконалася у тому, що коли проблемно -ситуативні завдання стануть звичними для школярів, то не треба буде зайвий раз пояснювати, про що писати: тут здебільшого не виникає проблем. А слід буде більше уваги приділяти структурно - композиційним особливостям різних функціональних типів текстів.

Структурні частини тексту можна знайти у кожному суцільному тексті, у шкільних підручниках - параграфах, розділах. Учитель звертає увагу на те, щоб підготовча робота до виконання проблемно - ситуативних завдань включала також аналіз підручникових статей під кутом зору виділення в них структурно -семантичних частин.

Залежно від того, що стоїть у центрі висловлення - розвиток дії, розкриття ознак предмета чи виявлення причинно - наслідкових відношень, - тексти поділяються на три функціональні типи: розповідь, опис, роздум (додаток1).

У системі роботи над розвитком зв'язного мовлення твір - роздум - один із найскладніших. У ньому учні висловлюють певні думки, міркування, правильність яких підтверджують і роблять висновки. Саме твір - роздум сприяє розвиткові логічного мислення школярів, умінню доводити правильність своїх міркувань, спростовувати хибні думки. Учні у творах - роздумах в аргументуючій частині, крім слів по - перше, по - друге, я думаю, вважаю, часто вживають вставно - модальні слова взагалі, в цілому, отже, таким чином, насамперед, а також сполучники (сполучні слова) підрядності, оскільки, тому що, якщо. Це є свідченням того, що учні будують складні синтаксичні конструкції, поєднуючи елементи тексту в єдине ціле (додаток 2, додаток 3).

Проблемно - ситуативні завдання можуть виконуватися у групах, індивідуально, колективно. Це залежить від завдання, чи потребує воно глибокого осмислення фактів, консультацій, добору додаткових матеріалів, ознайомлення з довідниками, спеціальною літературою.

Не можна не сказати про виховну спрямованість проблемно-ситуативних завдань, яка визначається такими факторами:

-        впливом поданої інформації на думки й почуття школярів;

-        актуалізацією суспільно - політичних знань, морально - етичних переконань під час відповіді на питання;

-        активним аналізом інформації, у ході якого відбувається процес уточнення, формування уявлень про навколишній світ.

Застосування творчих знань проблемно-ситуативного характеру дає можливість учителю розвиток комунікативних умінь і навичок проводити в тісному зв'язку з виховною роботою (додаток 4, додаток 5, додаток 6).

Застосування вчителем ситуативних завдань з розвитку зв'язного мовлення підвищує в цілому інтерес до вивченого матеріалу, показує шляхи практичного застосування теоретичних знань. Використання ситуативних завдань, безумовно, позитивно впливає на результат навчального процесу.

Найсприятливіші умови для вдосконалення мовлення створюються у тому разі, коли навчання проводиться в умовах, максимально наближених до природної комунікації, що забезпечує свідому побудову висловлювання та поліпшує мотивацію навчання (додаток 7).

IV. Технологія реалізації досвіду

Сучасна методика навчання української мови повинна стимулювати самостійне творче мислення учня, спираючись на його практичний досвід. "Специфіка уроків мови й літератури створює величезні можливості для вивчення особистості дітей та підлітків, зокрема взаємозв'язку мислення й мовлення, які опредмечуються в навчальній діяльності і виражаються в усному, писемному та внутрішньому мовленні школярів, у пізнавальних інтересах, потребах і мотивах, їхньому мисленні, уяві і почуттях" (Біляєв О. М. Концепція інтенсивного навчання мови / "Українська мова і література в школі", №6, 1991.-е. 26 - ЗО). Вдалий підбір навчального матеріалу з урахуванням орієнтації у життєвих ситуаціях дає змогу внести мотивацію до подальшої самоосвіти та навчити учня застосовувати набуті знання на практиці (додаток8).

Процес навчання має активізувати думку школяра шляхом використання різноманітних творчих робіт, органічно поєднаних з вивченням фонетики, граматики і правопису. Такі вправи повинні стати частиною роботи, спрямованої на вироблення навичок зв'язного мовлення та комунікативної компетенції учнів.

На першому уроці розвитку зв'язного мовлення у п'ятому класі "Загальне уявлення про мовлення і спілкування. Види мовленнєвої діяльності"  розпочинаю роботу з пам'ятки «Мовленнєва ситуація та її складові частини» (додаток 9).

Саме робота з пам'яткою повинна формувати уявлення п'ятикласників про мовлення, вчити створювати висловлювання відповідно до ситуації спілкування (додаток 10).

         На уроці за темою  "Усна відповідь на лінгвістичну тему" пропоную учням наступну ситуацію: «Уявіть, що батьки зацікавилися тим, що дуже тихо в квартирі, запитали, чим ви займаєтесь. На відповідь: «Вчу матеріал про словосполучення», вони - запитали: "А для чого потрібні знання про словосполучення?" 

Складіть усне висловлювання (міркування) на тему "Для чого нам потрібні знання про словосполучення?" Адресатом мовлення в даній ситуації є батьки. Мета завдання - довести, що знання про словосполучення необхідні для правильної побудови речень, тексту, тобто для спілкування (додаток 11).

Цікавою є робота з п'ятикласниками з теми "Замітка інформаційного характеру в газету" (культурологічна тема "Кожне дерево має право на життя"). З метою ознайомити учнів із жанром замітки інформаційного характеру,особливостями газетно - публіцистичного стилю, сформувати вміння складати замітки,  розвивати  зв'язне   мовлення,  учити  любити   природу,  бережливо ставитись до неї пропоную написати замітку у формі листа до редакції дитячої газети "Місце зустрічі" на одну із запропонованих тем: "Боротьба, врятування та збереження природи", "Пізнай природу", "Берегти природу - священний обов'язок кожного'.

Для того, щоб учні правильно справилися з завданням кожному надається укладений словничок термінів (додаток 12).

Під час проведення цього уроку п'ятикласники збагачують словниковий запас, знайомляться з новими поняттями і уявляють себе журналістами.

Система ситуативних завдань з розвитку зв'язного мовлення в п'ятому класі спрямована на формування основних комунікативних умінь, відповідає психологічним особливостям поетапного вироблення стійких умінь, створення установки і спрямованості мислення на певні операції, показує вчителеві шляхи вдосконалення роботи з формування в учнів умінь ураховувати ситуацію спілкування.

Створення мовленнєвих ситуацій виправдовує себе і під час роботи з підручником. Так, наприклад, під час вивчення теми "Написання частки не з іменниками" у шостому класі пропонувала учням таку ситуацію: «Уявіть, що ваш однокласник пропустив заняття і ви повинні йому пояснити правила про правопис не з іменниками. В якому стилі ви будуватимете розповідь? Запишіть її, використовуючи наведені приклади: не річка, а озеро; не друг, а ворог; не сталь, а залізо; незнайомка, немовля, необачність, незграба, неправда, ненависть, неволя, недруг, нерішучість, несподіванка, несмак.

Для роботи над усними чи письмовими переказами намагаюсь добирати тексти, які містять глибокий зміст і мають велике виховне значення, наштовхують учнів на роздуми.  Наприклад, текст «Людина з планети Старість»  (додаток 13). До цього тексту пропоную наступні завдання:

а) обміркуйте прочитане і скажіть, як можна обігріти теплом старих людей?

б) Яким чином зарадити їх безпорадності?

в) Складіть і запишіть своєрідні правила підтримки і порозуміння зі
старенькими.

Діти охоче висловлюють свої думки, щиро співчувають стареньким людям, розповідають про своїх бабусь та дідусів, яких оточують турботою, любов'ю.

Роботу з розвитку зв'язного мовлення у 10-11 класах організовую таким чином, що уже з перших уроків ведеться цілеспрямована підготовка до державної атестації з української мови, зовнішнього незалежного оцінювання. Учні вже з попередніх уроків знають критерії оцінювання, мають чітку уяву про класифікацію помилок, і всі отримують інструктивну картку про те, як їх уникнути. У роботі використовую збірники Л.В Скуратівського, В.І. Тихоша. У цих збірниках тексти погруповані за тематичним принципом, вони передбачають розширення кругозору, збагачення духовного світу учнів, розвиток їхньої творчої уяви. І хоча переказ є одним із традиційних для школи видів роботи, але на сучасному етапі він адаптований до вимог часу. І кожен текст змушує учня докласти багато зусиль, щоб дати відповіді на варіанти творчих завдань: довести, описати ситуацію, аргументувати мотиви вчинків, описати особисті враження, тощо (додаток 14).

V. Результативність  впровадження досвіду

Про ефективність використання технології досвіду свідчить постійний творчий ріст учнів, зростання в них інтересу до навчання. Так, за останні роки учні є переможцями районного і обласного етапів конкурсу захисту наукових робіт Малої академії наук, активно беруть участь в Міжнародному мовно-літературному конкурсі імені Тараса Шевченка, в Міжнародному конкурсі з української мови імені Петра Яцика, конкурсі на кращий відгук на сучасну дитячу прозу.

         Таким чином, автор досвіду вважає, що представлені напрямки і форми роботи щодо розвитку комунікативної компетенції учнів на уроках української мови та літератури дають змогу реалізувати важливі навчальні цілі, поставлені перед сучасною школою, сформувати в учнів мотивацію до навчання, вміння вживати мовні засоби емотивності відповідно до мети й стилю висловлювання.

VІ. Умови впровадження досвіду: особисте зацікавлення з питань зазначеної проблеми; бажання вчителя активізувати творчі здібності учнів.

VІІ. Можливість творчого наслідування досвіду. Досвідом можуть скористатися вчителі української мови та літератури для організації та проведення власних уроків, позакласних заходів.

Вплив нестандартних і традиційних методів навчання на формування творчих здібностей учнів

Потреби життя, шкільна практика ведуть до нового розуміння процесу навчання. Згідно із Законом України "Про освіту", Державною національною доктриною розвитку освіти України в XXI столітті, концепцією загальної середньої освіти повинен бути здійснений кардинальний перехід від традиційною інформаційно-пояснювального навчання, орієнтованого на передачу готових знань, до особистісно-розвивального, спрямованого не тільки на засвоєння знань, а й на способи навчальної діяльності, на розвиток творчої особистості учнів.

Реформування освіти на засадах особистісно орієнтованої педагогіки має на меті перетворити школу на храм творчості, вдихнути в її стіни атмосферу новаторського пошуку, натхненної праці. Перебудова діяльності школи потребує оновлення змісту освіти, пошуку нових форм і методів в роботі з удосконалення навчально-виховного процесу.

Однак найважливішою ланкою, від якої залежить успіх реформування освіти, є ефективна праця вчителя, його продуктивно-перетворююча діяльність на основі створення й впровадження власних, принципово нових ідей, підходів, технологій.

Забезпечення інноваційної діяльності передбачає глибоке вивчення теоретичних питань удосконалення навчально-виховного процесу, позитивних сторін педагогічної теорії, ідей та технологій, які вже досліджувалися й впроваджувалися в педагогічну практику.

В умовах становлення нової парадигми в галузі освіти для реалізації активності вчителя та його інноваційної діяльності є певні можливості.

Цьому сприяє низка змін, що відбуваються в суспільному житті та в мисленні людини.

Головна з них - усунення обмежень у професійній діяльності, що дає змогу сприймати значно більше коло зовнішніх явищ. Однією з важливих умов включення педагога в інноваційну діяльність є глибоке засвоєння основних концептуальних основ різних освітянських теорій та технологій.

Зміна соціальної парадигми буття потребує зміни й парадигми загальної середньої освіти. Передусім спостерігається зміна цільових установок, а саме: перехід від головної мети - всебічний і гармонійний розвиток підростаючого покоління - до формування особистості учня, розвиток його здібностей і обдарувань, наукового світогляду; як сказано в Законі України "Про загальну середню освіту" (стаття 5). Нова парадигма загальної середньої освіти передбачає розглядати учня як "ціль", а не як "засіб".

В інноваційній діяльності педагоги надають перевагу таким технологіям і методам навчання та виховання:

-       особистісно орієнтованим;

-       комунікативним;

-       блочно-модульним і модульно-розвивальним;

-       розвивальним;

-       активним та інтерактивним методам і формам організації навчального процесу.

У наш час педагогічна технологія трактується як систематичний метод планування, застосування знань шляхом урахування людських і технічних ресурсів і взаємодій між ними для досягнення більш ефективної форми освіти.

Технологія навчання (з грецької - мистецтво слова, навчання), за означенням ЮНЕСКО, - в загальному розумінні систематичний метод створення, застосування й визначення всього процесу навчання й засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів та їх взаємодії, який ставить своїм завданням оптимізацію освіти. Технологію навчання також часто практикують як галузь застосування системи наукових принципів до програмування процесу навчання й використання їх у навчальній практиці з орієнтацією на детальні цілі навчання, які припускають їх оцінювання. Ця галузь орієнтована більшою мірою на учня, а не предмет вивчення, на перевірки виробленої практики (методів і техніки навчання) в ході емпіричного аналізу й широкого використання аудіо — візуальних засобів у навчанні, визначає практику в тісному зв'язку з теорією навчання.

Будь-яке запитання потребує вичерпної відповіді. Готова відповідь дорослого не принесе дитині такого задоволення, як відкриття у незнанні. Тому важливим моментом у навчанні є віра учня у власні сили, можливості. Сприймаючи готові знання, учень починає сумніватися у власній здатності відкривати щось нове, невідоме. Тому на уроках навчання будується гак, щоб учень залучався до процесу самостійного пошуку й "відкриттів¹' нових знань. Особливу роль у таких відкриттях займає саме упровадження технологій.

Розглядаючи інтерактивні технології навчання як інноваційні, слід пам'ятати, що будь-яка педагогічна технологія буде мертвою, якщо реальні люди, котрі її втілюють, не сприйматимуть її як цілісну систему в єдності компонентів і взаємозв'язків. Розроблена й описана технологія - це одне, а її реалізація на уроці - зовсім інша, бо несе відбиток особистості, інтелекту конкретного вчителя.

Сьогодні спрямовуємо свою увагу на інтерактивне навчання

Навчальний процес відбувається за умов постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання в співпраці), де учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання. Педагог виступає лише в ролі організатора процесу навчання, лідера групи. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій , використання рольових ігор, спільне розв'язання проблем. Воно ефективно сприяє формуванню вмінь, павичок і цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії, дозволяє педагогові сіаги справжнім лідером дитячого колективу.

Понад 2400 років тому Конфуцій сказав:

Те, що я чую, я забуваю.

Те, що я бачу, я пам'ятаю.

Те, що я роблю, я розумію.

І ці прості твердження обґрунтовують необхідність використання активних методів навчання. Дещо змінивши слова великого китайського філософа можна сформулювати кредо інтерактивного навчання.

Те, що я чую, я забуваю. Те, що я чую й бачу, я трохи пам'ятаю.

Те, що я чую, бачу й обговорюю -   я починаю розуміти.

Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю — я набуваю знань і навичок

(Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром.)

Інтерактивні технології за формами навчання класифікуються так:

Коопераційне навчання  - Це модель організації навчання у малих групах учнів, об'єднаних спільною навчальною метою.

До кооперативних технологій належать: робота в парах («Обличчям до обличчя», «Один -удвох-усі разом», «Думати, працювати в парі, обмінюватися думками»), ротаційні (змінювані) трійки, броунівський рух,  «Два - чотири - усі разом», «Карусель»,  робота в малих групах, «Акваріум».

Фронтальне навчання

До цієї групи відносяться інтерактивні технології, що передбачають одночасну спільну роботу всього класу: обговорення проблеми в загальному колі, «Мікрофон», незакінчені речення, мозковий штурм, «Навчаючи – вчуся», аналіз ситуації («Кейс метод»), «Ажурна пилка» «Мозаїка», «Дерево рішень».

Навчання у грі - це побудова навчального процесу шляхом включення учня до гри (передусім ігрове моделювання явищ, що вивчаються): імітації («Симуляційні ігри», «Симуляції»), спрощене судове слухання, громадські слухання, розігрування ситуації за ролями («Рольова гра», «Програвання сценки», «Драматизація»).

Навчання в дискусії.

За визначенням науковців, дискусія - це широке публічне обговорення якогось спірного питання. Вона значною мірою сприяє розвиткові критичного мислення дає змогу визначити власну позицію, формує навички обстоювання своєї думки, поглиблює знання з обговорюваної проблеми. До технологій навчання в дискусії належать: «Метод ПРЄС», «Займи позицію», «Зміни позицію», безперервна шкала думок («Континуум», «Нескінченний ланцюжок»), дискусія у стилі телевізійного ток-шоу, оцінювальна дискусія, дебати.

Отже, технологія інтерактивного навчання-така організація навчального процесу, за якої неможлива неучасть у процесі пізнання: або кожен учень має конкретне завдання, за виконання якого він повинен публічно відзвітуватися, або від його діяльності залежить якість виконання поставленого перед групою завдання. Інтерактивні технології охоплюють чітко спланований очікуваний результат навчання, окремі інтерактивні методи і прийоми, що стимулюють процес пізнання, а також умови й процедури, за допомогою яких можна досягти запланованих результатів.

Сучасні інноваційні підходи до навчання української мови включають перетворення цього процесу в розвиваючий. Одним із способів підвищення ефективності занять з мови є використання ситуативних занять, що сприяють розвиткові самостійності й активності учнів у здобутті знань. Найнадійніший шлях для досягнення цієї мети - це поставити учнів перед необхідністю розв'язувати комунікативні завдання. У такому випадку учень вивчає в єдності систему мовних одиниць і прояви їх функціонування, реалізовує ці одиниці у конкретних мовленнєвих ситуаціях, відтворює готові та створює власні висловлювання.

Формування багатьох мовленнєвих умінь неможливе без урахування ситуації спілкування. Виступаючи як спосіб спілкування і пізнання, мовлення підпорядковується меті спілкування. Специфіка мовлення полягає в тому, що воно завжди розраховане на конкретного адресата, без якого спілкування просто неможливе. Тому результат мовленнєвої діяльності залежить від врахування особливостей адресата мовлення. До умов, що впливають на характер мовленнєвої діяльності і мовленнєвого продукту (висловлювання) належать тема, мета, основна думка висловлювання, адресат мовлення, місце спілкування.

У процесі здійснення мовленнєвого спілкування вихідним є не структура, а ситуація, смисл висловлювання. Потреба висловлюватись породжує мету і мотиви, що визначають гему і формують стиль висловлювання. Цей комунікативний принцип лежить в основі роботи над мовою як засобом спілкування.

Якщо мовленнєва дія не є складовою слідкування, то вона стає штучною, втрачає реальний життєвий смисл. І щоб в учня виникла потреба в комунікації.

Щоб наблизити умови навчання до природних умов спілкування, необхідно ввести учня у мовленнєву ситуацію т навчити його орієнтуватися у ній, тобто ясно уявити собі співрозмовника, умови мовлення і завдання спілкування. І Ія проблема може бути вирішена за допомогою ситуативних завдань. Оскільки вони сприяють формуванню мовленнєвих знань, умінь та навичок, то можна назвати їх ситуативними завданнями з розвитку зв'язного мовлення.

Ці види робіт стимулюють мислення учнів, викликають у них інтерес до навчального матеріалу, підвищують їхню активність у формуванні знань, умінь і навичок; розширюють можливості практичного застосування вивченого матеріалу.

Поняття "ситуативне завдання" потребує конкретизування. У психологічній та педагогічній літературі під цим терміном найчастіше розуміють інтелектуальні завдання, що містять запитання або мету діяльності, умови виконання діяльності та деякі вимоги до їх виконання.

Процес вирішення завдання - це така система перетворення умов завдання, за якої досягається необхідне шукане. Фактично у більшості випадків розв'язання-це процес перетворення деякої початкової (заданої) ситуації на певну кінцеву (необхідну) ситуацію.

Виконання ситуативного завдання передбачає закріплення знань, реалізацію й формування навичок та вмінь у конкретній ситуації, змодельованій за допомогою словесного опису чи Інших засобів навчання І сприяє процесу пізнання через спостереження та сприймання.

Нові предмети чи явища учні можуть пізнавати по-різному: за допомогою слів, наближених до дійсності засобів (моделей, картин, малюнків, схем), а також через "оригінальне сприйняття", тобто безпосереднє ознайомлення з ними (слідкування за рухом процесів, перетворення предметів, читання літературних творів). Застосовуючи будь-який із зазначених способів, учитель ураховує його доцільність та необхідність використання. Вирішальне значення має правильна організація та проведення такого виду роботи, який би збуджував розумову діяльність учнів. Головну роль у цьому разі виконує спостереження як активний розумовий процес. Спостереження вимагає зусиль з боку учня і виникає в результаті зацікавленості, сприяє активізації його пізнавальної діяльності.

Важливу роль у керуванні процесом засвоєння понять у методиці відіграє моделювання (створення моделей) операцій мислення, формування практичних навичок та вмінь. Під моделюванням педагогічних ситуацій у сучасній дидактиці розуміють утворення таких ситуацій - моделей, коли реальні об'єкти замінені символами, а стосунки між учасниками діяльності складаються не природно, а організовані під керівництвом педагога. Ці ситуації є штучно вичлененими фрагментами певного процесу г відображено його не всебічно і цілісно, а лише в певних відношеннях. Моделювання педагогічної ситуації у навчальному процесі реалізується за допомогою різних завдань, у тому числі її ситуативних.

Розглядаючи ситуацію як систему взаємовідношень учасників процесу спілкування, науковці вказують, що ситуативність, яка є життєво важливою умовою для навчання створювати висловлювання. Тому стимулом для мовлення може бути тільки конкретна ситуація, а ситуативність - це співвіднесеність фраз із тими стосунками, в яких знаходяться учасники процесу спілкування. Сутність ситуативності засвідчує, що її реалізація неможлива без особистісної індивідуалізації, тому що створення на уроці ситуацій, як системи взаємостосунків, можливе тільки за умови володіння відомостями про співрозмовників: власний досвід, контекст діяльності, коло інтересів, світогляд, почуття учнів та статус їхньої особистості у колективі класу. Це значно покращує процес спілкування, сприяє його успішності.

В таких умовах практично всі учні виявляють і розвивають свої природні задатки і здібності та мають змогу повноцінно розвивати свою особистість.

Г.С.Сковорода справедливо писав: "Не вчи камінь котитися, сама природа навчила його. Прийми лише перешкоду і він покотиться".

Цей вислів стосується і дитини, бо в неї від природи закладені здібності, треба тільки виявити, знайти їх і розвивати.

Література

1. Сучасні шкільні технології, К.: "Редакція загальнопедагогічних газет", 2004.

2.           О.І.Пометун, Л.В.І Іироженко. Сучасний урок. Інтерактивні технології. К.: Видавництво Л.С.К., 2004.

3.           Колеченко А.К. Энциклопедия педагогических технологий: Пособие для преподавателей. - СПб: КАРО, 2002.

4.      Відкритий урок. Розробки, технології, досвід. Плеяда, №3-4, №5-6.

5.      Сорока Г.І. Сучасні виховні системи та технології і навчально-методичний посібник для керівників. Харків: Веста: Видавництво "Ранок", 2002.