І.Актуальність
та перспективність досвіду
Кожний урок української мови –
складна, цілісна, динамічна система змісту навчального матеріалу й організації
роботи з ним, яка насамперед спрямовується на засвоєння матеріалу, зазначеного
в темі уроку. Мета уроку збігається в цілому з метою навчального процесу в
цілому.
Однією з них є формування
національно-мовної особистості учня. Цього можна досягти, якщо на кожному
уроці, позакласній роботі виховується увага до слова, свідоме ставлення до мови
як засобу самовираження, спілкування між людьми, передачі почуттів і
переживань, ставлення до довкілля. Розвивається мовлення, а отже й мислення,
інтелект, мовленнєва пам’ять, емоційна сфера особистості, мовне почуття,
естетичний смак, розуміння краси української мови, багатство її мовних засобів,
виражальних можливостей.
Навчання
української мови ефективне, якщо на кожному уроці засвоюються мовні і
мовленнєві знання, формуються навчально-мовні, правописні та комунікативні
вміння і навички, розширюється читацький рівень школярів (бо дитина, яка більше
читає, краще говорить і пише), збагачується їхній мовний запас, відбувається
оволодіння мовною нормою, здійснюється усвідомлення неповторності мовної
особистості. Учні одержують зразки комунікативно досконалої мови й навчаються
доцільно й правильно використовувати засоби мови для побудови власних
висловлювань, а також набувають найрізноманітніших загально-предметних умінь.
Учні
повинні вміти не просто володіти рідною мовою, а користуватися нею у
різноманітних життєвих ситуаціях, тобто будувати змістовне, граматично та стилістично
грамотне висловлювання залежно від ситуації спілкування. Крім того,
результативність засвоєння вивченого матеріалу підвищується за умови включення
у систему роботи завдань, що зацікавлюють учня, показують практичне
застосування набутих знань та умінь. Одним із шляхів досягнення такої
результативності є використання ситуативних завдань з розвитку зв’язного
мовлення учнів, що спрямовані як на засвоєння учнями певної суми знань, так і
на їхній загальний розумовий розвиток. Постановка і вирішення таких завдань на
уроці сприяє не тільки кращому запам’ятовуванню вивченого, а й розвиває
інтелектуально-розумові здібності учнів, виробляє навички самоосвіти.
ІІ. Теоретичне обґрунтування
проблеми.
Проблема розвитку зв’язного мовлення учнів завжди була актуальною для
науковців. Лінгводидактичні основи формування вмінь і навичок зв’язного
мовлення висвітлені у працях відомих мовознавців і педагогів Ф.І.Буслаєва,
І.І.Срезнєвського, В.О.Сухомлинського, К.Д.Ушинського. Підвищенню мовленнєвої
культури учнів присвячені наукові роботи І.К.Білодіда, Р.О.Будагова,
В.С.Ващенка, В.В.Виноградова, А.П.Коваль, Л.М.Паламар, Є.Д.Чак та ін.
Психологічні основи зв’язного мовлення розглядалися Б.Ф.Баєвим, Л.С.Виготським,
Г.С.Костюком, І.О.Синицею та ін. Розвиток мовлення у різні періоди становлення
особистості досліджувало багато вчених: дошкільний період - О.М.Гвоздєв,
Д.Д.Ельконін, Є.І.Тихєєва та ін.; молодші школярі –
М.С.Вашуленко, С.І.Дорошенко, М.Р.Львов та ін.; середній шкільний
вік – М.Т.Баранов, О.А.Баринова, О.М.Біляєв, М.С.Рождєственський, О.М.Текучов
та ін. Вирішення комунікативних завдань у процесі оволодіння мовним матеріалом
висвітлювалось у працях Т.О.Ладиженської, В.Я.Мельничайка, І.О.Синиці,
Л.В.Скуратівського, М.Г.Стельмаховича та ін.
Мова
– явище суспільно унікальне – виступає засобом спілкування, пізнання і впливу,
осередком духовної культури народу, основною формою виявлення національної та
особистісної самосвідомості. Сучасні підходи до навчання рідної мови великого
значення надають розвиткові усного та писемного мовлення, мовленнєвій культурі
особистості. Цьому сприяє, зокрема, комунікативно-діяльнісний підхід до
навчання рідної мови. Головна мета комунікативних завдань – використання певної
мовної одиниці у процесі мовлення. Одним із комунікативно спрямованих видів
робіт є ситуативні завдання. Про це читаємо у працях Г.М.Іваницької,
В.І.Капінос, Г.Т.Шелехової та ін.
Комунікативний
підхід до роботи з розвитку зв’язного мовлення передбачає також оптимальний
добір методів навчання. Поряд з традиційним для школи імітаційним методом
оволодіння усним і писемним мовленням великого значення набуває метод
моделювання висловлювання. Він реалізується у ситуативних завданнях, які
ґрунтуються на залежності висловлювання, його мовного оформлення від
мовленнєвої ситуації. Розвиваючи в учнів уміння співвідносити зміст та форму
своїх висловлювань з мовленнєвою ситуацією, ці завдання дисциплінують мислення,
формують уміння вибирати найдоцільніший варіант мовного матеріалу відповідно до
конкретної мовленнєвої ситуації.
Комунікативний
підхід обумовлює найважливіше завдання уроку мови - його орієнтацію на
мовлення, на мову як засіб спілкування. У комунікативних вправах навчальне
завдання полягає у створенні мотиваційної основи для використання певної
мовленнєвої одиниці у процесі мовлення, а навчальна мета- це використання
необхідної мовленнєвої одиниці. Одним із практичних різновидів комунікативних
вправ виступають ситуативні завдання з розвитку зв'язного мовлення учнів.
ІІІ.
Науково-педагогічна ідея досвіду
Провідною ідеєю досвіду є формування в учнів не просто навичок володіння рідною мовою, а вміння
користуватися нею у різноманітних життєвих ситуаціях, тобто будувати змістовне,
граматично та стилістично грамотне висловлювання залежно від ситуації спілкування.
Під ситуацією мовлення маються на увазі обставини та умови комунікації,
ставлення того, хто говорить, входить у мовлення за власною потребою, бажанням.
Якщо ж дитина входить у мовлення з волі педагога, - ситуація більш умовна або
навчальна, стимульована.
Під мовленнєвою
ситуацією треба розуміти таку методичну динамічну систему взаємовідносин учнів,
яка завдяки її відображенню в свідомості школяра викликає потребу особистості в
цілеспрямованій мовленнєвій діяльності і підтримує цю діяльність.
Ситуативність як принцип навчання означає, що все вивчення мови відбувається
на основі і за допомогою ситуації. Провідні чинники ситуації:
-
соціальний статус особи;
-
роль особи як суб 'єкта спілкування;
-
діяльність, яку виконує особа;
-
моральні критерії.
У навчанні
спілкування необхідно використовувати всі можливі види діяльності учнів і
розвивати їхнє мовлення у зв'язку з ними.
Принцип
ситуативності на уроках української мови реалізується у зв'язку з виконанням
ситуативних вправ - таких мовленнєвих завдань, виконання яких залежить від
характеру уявної (або умовної) мовленнєвої ситуації. Основною ознакою
ситуативної вправи є наявність мовленнєвого стимулу, що викликає мовленнєву
реакцію учня, визначає вибір тієї чи іншої мовної одиниці.
Під ситуативним завданням маю на
увазі такі завдання з розвитку мовлення, які чітко окреслюють ситуацію
спілкування, називають усі складові її частини: тему, мету, адресата мовлення,
мовця, обставини спілкування. Добираючи завдання з розвитку зв'язного мовлення,
що мають навчальний характер, треба пам'ятати, що вона характеризується
наявністю мети, змісту, засобів навчання.
Мета системи ситуативних завдань - формування основних комунікативних
умінь: орієнтуватися в умовах спілкування, планувати і створювати власні
висловлювання відповідно до ситуації спілкування; добирати мовні засоби, які б відповідали
окресленій мовленнєвій ситуації; коригувати висловлювання з урахуванням
ситуації спілкування, тобто досягнення адекватності мовлення.
Зміст - основний зміст складають
уроки розвитку зв'язного мовлення, на яких формуються уявлення про мовлення,
особливості усного і писемного мовлення, види мовленнєвої діяльності,
спілкування, до яких органічно як зобов'язаний елемент входять ситуативні
завдання. Отже, ситуативні завдання є змістовим компонентом уроків розвитку
зв'язного мовлення.
Підхід до
проведення уроків має бути комунікативно - діяльнісний, який з одного боку,
створює умови для спілкування, засвоєння понять у процесі спілкування і з метою
спілкування; а з іншого - формує вміння у всіх видах мовленнєвої діяльності.
Методи -
комунікативний, продуктивно - творчий: побудова висловлювань різного жанру,
типу І стилю мовлення, зорієнтованих на конкретні умови спілкування.
Засоби -
основним засобом виступають ситуативні завдання, які використовуються у певній
послідовності з урахуванням теми, змісту, етапу уроку, підготовленості класу;
допоміжними засобами виступають лексичні опори, таблиці, пам'ятки, які можуть
застосовуватися учнями з середнім і низьким розвитком мовлення
Складові частини ситуації спілкування можна відобразити за такою схемою:
|
Де спілкуємося?
|
Місце спілкування:
офіційні чи неофіційні обставини
|
|
Мовленнєва ситуація:
|
З ким спілкуємося: адресат мовлення (один чи декілька)
|
|
З якою метою?
|
Спілкування, повідомлення, вплив на адресата
|
Запропоновані ті чи інші тексти
виступають не як об'єкти для лінгвістичних спостережень, а як інформація для
роздумів. Перевага ситуативних завдань полягає у тому, що ці завдання
формулюються таким чином, щоб вони набували характеру морально - етичної, чи
суспільно - політичної проблеми, яку необхідно розв'язати учням, виходячи з
власного життєвого досвіду, ціннісних орієнтацій, переконань.
Проблемно - ситуативні завдання
дають змогу подолати недолік вивчення мови у "чистому вигляді",
відірваної від реальної мовленнєвої діяльності, а тому віддаленої від учнів.
Уроки рідної мови потребують тих
чи інших життєвих вражень учнів. Це умова успішного мовного розвитку. Адже
оволодіти мовою - значно краще пізнати світ. Доречно згадати слова М.Р. Львова,
що "мовлення, розвиваючись, потребує не лише мовного, а й фактичного
матеріалу".
Виконуючи ситуативні завдання,
учні звертають увагу на важливі морально - етичні, суспільно - політичні
проблеми, шукають відповіді на злободенні питання сучасності. Учитель має бути
готовий і не лякатися того, коли відповіді будуть дискусійними, не зовсім
правильними. У таких випадках варто прочитати на уроці кілька спеціально
дібраних учителем відповідей, де викладаються різні позиції в поглядах на те чи
інше питання. Хай учні поміркують, посперечаються й під керівництвом вчителя
дійдуть згоди, або ж перенесуть обговорення на наступний урок, дібравши
приклади, аргументи. У цьому плані можна запропонувати таку форму роботи:
написання за відповідями учнів колективного твору. Практика показує, що навіть
у загалом невдалих відповідях є раціональні думки, переконливі аргументи, які
знову ж таки під керівництвом учителя можна організувати в один хороший текст.
У процесі виконання завдань учні можуть, як уже зазначалося, запропонувати
кілька відповідей на питання: дискусійних, правильних, неправильних. Але в
цьому полягає не недолік, а головна позитивна риса проблемно - ситуативних завдань.
Вони дають змогу коригувати не лише мовлення учнів (оформлення думок), а й
вчинки, поведінку в процесі подальшої виховної роботи.
Працюючи над темою, переконалася
у тому, що коли проблемно -ситуативні завдання стануть звичними для школярів,
то не треба буде зайвий раз пояснювати, про що писати: тут здебільшого не
виникає проблем. А слід буде більше уваги приділяти структурно - композиційним
особливостям різних функціональних типів текстів.
Структурні частини тексту можна
знайти у кожному суцільному тексті, у шкільних підручниках - параграфах,
розділах. Учитель звертає увагу на те, щоб підготовча робота до виконання
проблемно - ситуативних завдань включала також аналіз підручникових статей під
кутом зору виділення в них структурно -семантичних частин.
Залежно від того, що стоїть у
центрі висловлення - розвиток дії, розкриття ознак предмета чи виявлення
причинно - наслідкових відношень, - тексти поділяються на три функціональні
типи: розповідь, опис, роздум (додаток1).
У системі роботи над розвитком
зв'язного мовлення твір - роздум - один із найскладніших. У ньому учні
висловлюють певні думки, міркування, правильність яких підтверджують і роблять
висновки. Саме твір - роздум сприяє розвиткові логічного мислення школярів,
умінню доводити правильність своїх міркувань, спростовувати хибні думки. Учні у
творах - роздумах в аргументуючій частині, крім слів по - перше, по - друге, я
думаю, вважаю, часто вживають вставно - модальні слова взагалі, в цілому, отже,
таким чином, насамперед, а також сполучники (сполучні слова) підрядності,
оскільки, тому що, якщо. Це є свідченням того, що учні будують складні
синтаксичні конструкції, поєднуючи елементи тексту в єдине ціле (додаток 2,
додаток 3).
Проблемно -
ситуативні завдання можуть виконуватися у групах, індивідуально, колективно. Це
залежить від завдання, чи потребує воно глибокого осмислення фактів,
консультацій, добору додаткових матеріалів, ознайомлення з довідниками,
спеціальною літературою.
Не можна не
сказати про виховну спрямованість проблемно-ситуативних завдань, яка
визначається такими факторами:
-
впливом поданої інформації на думки й почуття школярів;
-
актуалізацією суспільно - політичних знань, морально - етичних переконань
під час відповіді на питання;
-
активним аналізом інформації, у ході якого відбувається процес уточнення,
формування уявлень про навколишній світ.
Застосування творчих знань
проблемно-ситуативного характеру дає можливість учителю розвиток комунікативних
умінь і навичок проводити в тісному зв'язку з виховною роботою (додаток 4,
додаток 5, додаток 6).
Застосування
вчителем ситуативних завдань з розвитку зв'язного мовлення підвищує в цілому
інтерес до вивченого матеріалу, показує шляхи практичного застосування
теоретичних знань. Використання ситуативних завдань, безумовно, позитивно
впливає на результат навчального процесу.
Найсприятливіші
умови для вдосконалення мовлення створюються у тому разі, коли навчання
проводиться в умовах, максимально наближених до природної комунікації, що
забезпечує свідому побудову висловлювання та поліпшує мотивацію навчання
(додаток 7).
IV. Технологія
реалізації досвіду
Сучасна методика
навчання української мови повинна стимулювати самостійне творче мислення учня,
спираючись на його практичний досвід. "Специфіка уроків мови й літератури
створює величезні можливості для вивчення особистості дітей та підлітків,
зокрема взаємозв'язку мислення й мовлення, які опредмечуються в навчальній
діяльності і виражаються в усному, писемному та внутрішньому мовленні школярів,
у пізнавальних інтересах, потребах і мотивах, їхньому мисленні, уяві і
почуттях" (Біляєв О. М. Концепція інтенсивного навчання мови /
"Українська мова і література в школі", №6, 1991.-е. 26 - ЗО). Вдалий
підбір навчального матеріалу з урахуванням орієнтації у життєвих ситуаціях дає
змогу внести мотивацію до подальшої самоосвіти та навчити учня застосовувати
набуті знання на практиці (додаток8).
Процес навчання
має активізувати думку школяра шляхом використання різноманітних творчих робіт,
органічно поєднаних з вивченням фонетики, граматики і правопису. Такі вправи
повинні стати частиною роботи, спрямованої на вироблення навичок зв'язного
мовлення та комунікативної компетенції учнів.
На першому уроці
розвитку зв'язного мовлення у п'ятому класі "Загальне уявлення про мовлення
і спілкування. Види мовленнєвої діяльності" розпочинаю роботу з пам'ятки «Мовленнєва ситуація та її
складові частини» (додаток 9).
Саме робота з
пам'яткою повинна формувати уявлення п'ятикласників про мовлення, вчити
створювати висловлювання відповідно до ситуації спілкування (додаток 10).
На уроці за
темою "Усна відповідь на лінгвістичну
тему" пропоную учням наступну ситуацію: «Уявіть, що батьки зацікавилися
тим, що дуже тихо в квартирі, запитали, чим ви займаєтесь. На відповідь: «Вчу
матеріал про словосполучення», вони - запитали: "А для чого потрібні
знання про словосполучення?"
Складіть усне
висловлювання (міркування) на тему "Для чого нам потрібні знання про
словосполучення?" Адресатом мовлення в даній ситуації є батьки. Мета
завдання - довести, що знання про словосполучення необхідні для правильної
побудови речень, тексту, тобто для спілкування (додаток 11).
Цікавою є робота з
п'ятикласниками з теми "Замітка інформаційного характеру в газету"
(культурологічна тема "Кожне дерево має право на життя"). З метою
ознайомити учнів із жанром замітки інформаційного характеру,особливостями
газетно - публіцистичного стилю, сформувати вміння складати замітки, розвивати
зв'язне мовлення, учити
любити природу, бережливо ставитись до неї пропоную написати
замітку у формі листа до редакції дитячої газети "Місце зустрічі" на
одну із запропонованих тем: "Боротьба, врятування та збереження
природи", "Пізнай природу", "Берегти природу - священний
обов'язок кожного'.
Для того, щоб учні правильно
справилися з завданням кожному надається укладений словничок термінів (додаток
12).
Під час
проведення цього уроку п'ятикласники збагачують словниковий запас, знайомляться
з новими поняттями і уявляють себе журналістами.
Система
ситуативних завдань з розвитку зв'язного мовлення в п'ятому класі спрямована на
формування основних комунікативних умінь, відповідає психологічним особливостям
поетапного вироблення стійких умінь, створення установки і спрямованості
мислення на певні операції, показує вчителеві шляхи вдосконалення роботи з
формування в учнів умінь ураховувати ситуацію спілкування.
Створення
мовленнєвих ситуацій виправдовує себе і під час роботи з підручником. Так,
наприклад, під час вивчення теми "Написання частки не з іменниками" у
шостому класі пропонувала учням таку ситуацію: «Уявіть, що ваш однокласник
пропустив заняття і ви повинні йому пояснити правила про правопис не з іменниками. В якому стилі ви
будуватимете розповідь? Запишіть її, використовуючи наведені приклади: не річка, а озеро; не друг, а ворог; не
сталь, а залізо; незнайомка, немовля, необачність, незграба, неправда,
ненависть, неволя, недруг, нерішучість, несподіванка, несмак.
Для роботи над усними чи письмовими переказами намагаюсь добирати тексти,
які містять глибокий зміст і мають велике виховне значення, наштовхують учнів
на роздуми. Наприклад, текст «Людина з планети Старість» (додаток 13). До цього тексту пропоную
наступні завдання:
а) обміркуйте прочитане і скажіть, як можна обігріти теплом старих
людей?
б) Яким чином зарадити їх безпорадності?
в) Складіть і запишіть своєрідні правила підтримки і порозуміння зі
старенькими.
старенькими.
Діти охоче висловлюють свої
думки, щиро співчувають стареньким людям, розповідають про своїх бабусь та
дідусів, яких оточують турботою, любов'ю.
Роботу з розвитку зв'язного
мовлення у 10-11 класах організовую таким чином, що уже з перших уроків
ведеться цілеспрямована підготовка до державної атестації з української мови, зовнішнього
незалежного оцінювання. Учні вже з попередніх уроків знають критерії
оцінювання, мають чітку уяву про класифікацію помилок, і всі отримують
інструктивну картку про те, як їх уникнути. У роботі використовую збірники Л.В
Скуратівського, В.І. Тихоша. У цих збірниках тексти погруповані за тематичним принципом,
вони передбачають розширення кругозору, збагачення духовного світу учнів,
розвиток їхньої творчої уяви. І хоча переказ є одним із традиційних для школи видів
роботи, але на сучасному етапі він адаптований до вимог часу. І кожен текст
змушує учня докласти багато зусиль, щоб дати відповіді на варіанти творчих
завдань: довести, описати ситуацію, аргументувати мотиви вчинків, описати
особисті враження, тощо (додаток 14).
V. Результативність впровадження
досвіду
Про ефективність використання технології досвіду свідчить постійний творчий
ріст учнів, зростання в них інтересу до навчання. Так, за останні роки учні є
переможцями районного і обласного етапів конкурсу захисту наукових робіт Малої
академії наук, активно беруть участь в Міжнародному
мовно-літературному конкурсі імені
Тараса Шевченка, в Міжнародному конкурсі з
української мови імені Петра Яцика, конкурсі на
кращий відгук на сучасну дитячу прозу.
Таким чином, автор досвіду
вважає, що представлені напрямки і форми роботи щодо розвитку комунікативної
компетенції учнів на уроках української мови та літератури дають змогу
реалізувати важливі навчальні цілі, поставлені перед сучасною школою,
сформувати в учнів мотивацію до навчання, вміння вживати мовні засоби емотивності
відповідно до мети й стилю висловлювання.
VІ. Умови впровадження досвіду: особисте зацікавлення з питань
зазначеної проблеми; бажання вчителя активізувати творчі здібності учнів.
VІІ. Можливість творчого наслідування досвіду. Досвідом можуть скористатися
вчителі української мови та літератури для організації та проведення власних
уроків, позакласних заходів.
Комментариев нет:
Отправить комментарий